НЕПАЛ – ця історія про Тебе. Дійові особи – “Не МИ”

Вирушаючи в будь-яку мандрівку, ви можете обирати з ким їхати, але не можете обрати тих, хто буде навколо! Хіба що ви їдете на безлюдний острів ))) Звісно, наша «nepali сім´я» була найкраща і найрідніша.

Але були й інші «НЕ МИ» і вони не менш важливі, бо вони були  частиною нашого життя впродовж трьох тижнів! От про них зараз і поговоримо!

Отже, ті що «НЕ МИ»…

Першими нашими супутниками були натовпи випадкових людей з різних країн, з різним кольором шкіри і різним віросповіданням. Знаєте де то було? Ага, Аеропорт в Дубаї!!! Чесно відчула себе мурахою, навколо якої постійно рухається і кишить величезна кількість таких самих мурах!

Тусовка в літаку… Ті хто залишилися в пам’яті, це компанія «жвавих дідусів», які виявилися майстрами водного спорту і прямували в Непал сплавлятися на каяках… В літаку я дивилася, звісно, на них із захватом, а в голові майнула думка – “От би мені за років 30 теж так вештатися світом!»  Та коли за декілька днів побачила гірську річку на маршруті між Луклою і Намче Базаром, я зрозуміла, що захват треба множити на 10! Нереальні дідусі!

Наші «опікуни», які подбали про деталі на місці – Sudip Gautam і Purna Bahadur Shrestha.

– Треба вночі зустріти? Зробимо!

– А потім в 5 ранку завезти в аеропорт? Хм, та легко!

– Хочете смачно повечеряти, але ресторан за 20 хвилин закривається? Зараз поговоримо з персоналом і вони для Вас затримаються!!!

Таке враження, що їх девіз – менше тексту, більше дій!

А тепер буде трохи більше букв! Починаю писати про наших портерів –  компанію з 9 шерпів, які були з нами в продовж  13 ранків! Коли ми зустрілися в ними в аеропорту Лукли, то перші 30 секунд, я не знала, як реагувати на побачене. Переді мною стояла купка хлоп’ят, яким з вигляду було 14-15 років!  А ще, вони кажуть що вони будуть тащити наші 25-кілограмові баули, долаючи той самий маршрут що й ми!!! Як???  А ось так!!!

Вже потім мене відпустили емоції і я зробила зріз побаченого. В принципі майже так само виглядали й інші портери. Це були хлопці, переважно низького зросту, з круглим смаглявим обличчям, невимушеною і легкою усмішкою, особливо на привалах. От повзу я вгору зі своїм шести чи восьми кілограмовим рюкзаком, згадуючи всі мотиваційні мантри, для швидшого переставляння ніг. А тут обганяє мене портер, з вагою в 6 разів більшою, та ще й усміхається для підтримки. І що тут скажеш…

Портерами працюють переважно шерпи – місцева народність цієї частини Гімалаїв. Описів про побут і реалії,  умови роботи і їх життя є багато. При бажанні можете почитати. А я, два слова про інше )))

Нашого хлопчика я запам’ятала одразу. Кожного ранку я одразу знаходила його кумедну, оливкового кольору, шапочку серед натовпу. Часом ми з ними перетиналися на маршруті, отримуючи привітне «Namaste». Якщо трек дня був тяжким, то звісно ми мали змогу рухатися швидше.

Майже ніхто з них не володів англійською, тому все спілкування переходило на емоції та жести. Як виявилося пізніше,  всіх дівчат-красунь нашої групи вони називали «цікен», тобто chiken…  Без коментарів!

Був серед них головний портер – Канза! Він єдиний з ким можна було хоч якось порозумітися англійською з яскравим непальським акцентом. Відповідальний і старанний, хоч і дуже кумедний, особливо як одягав шапку з мордахою тигра або ще якогось звіряти.

До речі по звірят… Вони на маршруті були з нами всюди!!! Окрема група наших «компаньйонів»…  Каравани віслюків, змінювали каравани яків, мохнатих і не дуже, мавпячі загони на Monkey Temple і навіть був навіть один кіт! Компаньйони з них всіх не дуже доброзичливі я Вам скажу!

Віслюки хоч і без рогів, але нахабно затискали до огорожі або узбіччя, коли проходили повз, а обігнати їх було нереально. Найгрізнішими були яки, і це без жартів!

В один з перших днів походу один з них дуже хотів залишити мені не дуже сексуальний шрам на лівому бедрі… Буквально в останню секунду я побачила кінчик гострого рогу  в сантиметрі від своєї ноги.  Я миттю заскочила на камінь трохи вище стежки і робила так кожного разу, коли чула дзвіночки неподалік.

Через декілька днів небезпечне побачення повторилося…  Йдучи кам’яною стежкою вгору, нам на зустріч рухалась невеличка група яків, судячи з кількості дзвіночків. Напевно, не розрахувавши швидкість, один з них, як кам’яна глиба покотився вниз стежкою якою ми йшли… На щастя в нас всіх реакція спрацювала на 100%.

А зграї мавп в Катманду, які тільки чекали коли хтось щось витягне з кишені або розгорне який смаколик.  На мить залишаєш печиво в руці без пильного погляду – ВСЕ! Вважай, що ти наївся… Навіть кіт і той був гоноровий! Кігті в шкіру запускав так, ніби голки в подушку.

Кожного вечора і ранку, ще одними нашими супутниками були працівники лоджій або teahouse. Всі вони були різні, як по національності так і по спритності. Вона всі мали більш виражену комерційну жилку ніж портери, наприклад, але завжди усміхнені і привітні, щоб б не сталося.  Навіть коли я загубила ключа від нашої кімнати і довелося спилювати замок, власник з усмішкою відмовився брати гроші за пошкоджене майно. А ключа знайшли, наступного дня в сусідів навпроти…

Власне серед них значно більше помітне кровозмішення непальців з іншими народностями – китайцями, індусами, монголами. Всі вони страшенно сподобали наше сало та махан і з дитячою цікавістю це все пробували!  В голові закарбувалася сцена з останньої вечері в Луклі. Син господаря, після того як його пригостили українським делікатесом, підійшов тихцем і взяв ще шматочок махану і кудись поніс. За кілька секунд з тих же дверей вийшла дівчина, задоволено щось прицьмокуючи… Підозрюю, що то був махан!

Ще одними незмінними нашими супутниками було місцеве населення – від малого до старого!  І знову усмішки! Вони були всюди і від усіх, це просто щось нереальне. Нам усміхались у відповідь, або перші дарували цей заряд позитиву, просто так без причини! Розмовляючи між собою, вони завжди голосно і щиро сміялися.

Коли подорож лише починалася, я планувала невелике фотополювання за цікавими обличчями. Передумала… І не шкодую. Маю лиш пару фото з початку і кінця мандрівки.  Одного дня довелося спостерігати таку картину. Село, біля стежки якою ми йшли стоїть хатина з городом і парканом. Біля паркану – двоє гарненьких малюків, на городі – жінка, очевидно їх мати. Малюки такі гарні і пухкенькі, рука одразу тягнеться за фотоапаратом, щоб клацнути. Більшість так і робить. Малюки регочуть і позують. Мати з іншого боку городу розривається криком – «No photo!!!» Реакції нуль – ні в малюків, ні в перехожих фотографів. Чомусь часом ми дозволяємо собі втручатися і розслаблятися там, де ми гості! А якщо дійових осіб поміняти місцями?! Цікаво, якою б була реакція?

Місцеве населення ми зустрічали переважно в низах маршруту. Чим вище ми підіймалися, тим менше їх було. І простір «НЕ МИ» заповнювали інші персонажі  – такі ж туристи, які приїхали так само як і ми – подорожувати. На своїй стежці довжиною більше 100 кілометрів, ми напевно зустріли весь світ. З деякими розминалися обмінюючись коротким «Hallo» або «Namaste» або усмішкою, деякі мовчки проходили повз, а з деякими прямували однією стежкою впродовж кількох днів.

Так в лоджії селища Dragnak, я познайомилася 2-метровим дядечком з Німеччини, якого звали Ян. Вранці нас обох чекав тяжкий перехід через перевал Cho Lo Pass. Різниця була в тому, що це був його третій перевал, а в нас лише перший… Три дні по тому ми зустрілися в лоджії Gorak Shep, а за декілька годин на E.B.C. (Everest Base Camp), де й сфотографувалися разом. Вранці наступного дня нас обох чекав Кала-Паттар. Ян подорожував сам з власним шерпом. Німець, який завжди посміхався, принаймні мені! :)))

А ще була весела дівчина Kate з Нової Зеландії. Вона з безтурботною посмішкою сиділа за сусіднім столиком лоджії в Dzongla і думала що має робити далі, бо втратила свого шерпа. Звісно, вона знайшла іншого, а ввечері грала з нами в Mafia навколо буржуйки, не розуміючи жодного слова українською.

Або ж веселі дідусі з Шотландії, які нашому веселому кагалу дали прізвисько «colorfull team».

І двоє хлопців зі Штатів, які сьорбаючи щось схоже на суп, співчутливим поглядом проводжали нас на сходження на гору Гокіо Рі – наш перший п’ятитисячник.

Або ж тато з двома синами близнюками з Австралії з якими ми тусили одного вечора, напевно в найбільш гнітючій лоджії в Dole. Вони якраз поверталися з E.B.C. і розповідали як їм було страшенно HARD, а в нас тоді було все ще попереду…

Hula  з Гонконгу, який безтурботно прогулювався з нами стежкою до нашого першого Everest View, хоч попереду в нього було сходження на Ama Dablan.

Ну і на десерт – група з Росії, що ходила за нами слідом останні декілька днів. При сходженні на Кала Паттар, звісно ми не дали себе обігнати, а на вершині, коли співали гімн України, двоє киян, які виявилися учасниками групи, підспівували разом з нами «Ще не вмерла України…» і просили український стяг для фото.

Ось так! Гори люблять тих, хто любить гори!

Namaste мої любі!

НЕПАЛ – ця історія про тебе! Дійові особи – «МИ».

Цього разу свою історію подорожі в Непал я вирішила почати писанини про людей, про тих, хто весь цей час був поряд, тобто про НАС! “Дійові особи”, так сказати 🙂
Отже “МИ”, ті хто ці 19 днів були разом!!!
Камера! Мотор! Знімаю!

САША або “першокласниця”, таке прізвисько отримала вже в мандрівці. Хоча скажу вам, розуму в тій голові стільки, що таких ще треба пошукати!!! Одного вечора, я “серйозна жіночка” ))) була вражена наповал так сказати цією по-дитячому щирою і такою “чистою” сором’язливістю… Невже таке ще існує в цьому жорстокому сучасному світі. Це було так по-справжньому, що вразило в саме серце!!! А кольорові косички просто мега, досі трішки шкодую, що теж собі не зробила такі самі ;)))

КАТРУСЯ, найкраще міністерство в світі!!! З тобою топтали гірські стежки не раз. Це такий собі світлячок, з величезною силою волі, цілеспрямованістю і впертістю. Королева спусків і страшенна авантюристка, бо підписала мене на келих найсмачнішого місцевого пива і це все на 3440 м. А ще відправлю до тебе свого чоловіка на курси! Знаєш які – “Компліменти для Ксюхи”!!!

ІРЧИК, думаю якби ти мала внутрішню коробку передач, то відмітки – “задній хід”, в тебе просто б не було. А ще мене часом умудрялася тащити… Це щось нереальне! А крос з прискоренням після смачного обіду за п’ять хвилин до виїзду в аеропорт за сиром і яблуками, це була вершина законів фізики з максимальним ККД на найкоротший проміжок часу. Я тепер теж завжди ношу з собою найцінніше – косметичку )))

АНДРІЙ, один з членів “сім’ї” з яким вперше побачилася в аеропорту. Перше враження – ну дуже прикольний і легкий «молодик», а головне, що враження після стількох днів виявилося більш ніж правильним. Чувак з крутою бородою, такими ж окулярами і палицями як в мене, з яким годинами можна теревенити біля теплої буржуйки. Чого тільки коштувала перша вечірня розмова в аеропорту Дубаї після перших годин знайомства про “рідкі стани”, досі ржу!!! Тримай курс і не піддавайся на провокації типу “pizza withоut meat” по-непальськи!!!

ВОЛОДЯ. Коли вперше мені подзвонив за кілька місяців до подорожі, зі словами “Пані Ксюша, добрий день!”, то було як три-очковий в баскетболі, досі тащуся від такого звертання. Хоча на щастя офіціоз в перший день подорожі зник і я знову стала просто Ксюшою!!! Для мене на маршруті ти був як реальний міраж, особливо коли йдеш на самоті і сили залишають… Аж тут бачу Володя і ніби після піт стопу починаєш валити вперед!!! Тим більше що ймовірно в рюкзаку було нереально смачнюче сало ))))

ТОЛІК, дивилася на тебе кожного вечора, як ти все записуєш, дивувалася і навіть трошки заздрила – звідки сили і натхнення після стількох годин ходьби ще й мозок розминати!!! Напевно як буду писати про саму подорож доведеться звертатися за допомогою з інформацією ))) А вершина чоловічої естетики – купити термос кип’ятку на висоті 5100 м, для того щоб ПОГОЛИТИСЯ!!! А то не гоже йти бородатому на Кала Паттар!!! Просто no comments і респект!!!

РОМЧИК, для мене то був як бальзам на душу і всі інші частини тіла, який почав діяти і допомагати ще задовго до виїзду! Потім ми разом штормили дівчинку в аеропорту Катманду. Пам’ятаєте як в мультфільмі “Шрек” сто разів запитав: “А ще довго?”, “А зараз?”, “А тепер?”, “А може вже?” Ось ми були найвдалішою копію того сюжету… А коли наш виліт?”, “А може вже є інформація?”…. Потім взялися за старшого шерпа, а потім певно ще когось мучили. І все звісно з милою посмішкою на обличчі:) Незмінний сусід в Намче Базарі, найщедріший роздавач точок доступу до wifi, а ще тепер я намагаюсь завжди вголос казати куди і що я кладу!!!

ТАНЯ, ти зробила просто неймовірний подарунок собі на день народження. Повір, одиниці б на таке наважилися. Адже можна сказати, що в цей день починається якийсь новий відлік, нові мрії,нові бажання, а ти звільнила для них місце. Підозрюю, що рішення далося не просто, а слідом ще довго волоклися всілякі сумніви і вагання. Але коли вони щезли ти розслабилася і почала насолоджуватися всім що навколо. Гори допомогли, вона завжди так з нами вчиняють, треба тільки трошки попустити власну броню! І в той же час залишитися собою. Тобі це вдалося, а решті можна повчитися! І мені теж звісно ;)))
P.S. А я задумалася, в яку наступну країну-мрію, я хочу потрапити в “той” день…

АЛЛА, від початку подорожі я повзла і думала:
“Чорт забирай, звідки в такої тендітної жінки стільки сили, що так валити в підйом!?” А для мене то був очевидний знак, що я десь підхалявила, або зі спортзалом або зі способом життя… Хоча в ході спілкування все стало зрозумілим – в розумної жінки, яка знає як і що хоче від життя, інакше не може бути. Фразу про виховання і “відпустки” дітей, я напевно запам’ятаю на все життя! Гранатно-бамбуковий фреш в компанії з акустичним вечором були якраз те що треба, хоча “after party” вийшло крутіше ;)))

ЛІЛЯ.
Може тому, що по гарячим слідам (бо про нас всіх писала, ще в літаку), але дякуючи тобі пиво “Everest”, не забуду напевно ніколи 😉 Тільки не ображайся! Коли ти приєднувалася до нашої секти “замикаючих”, то саме квітка на твоєму Deuter була для мене орієнтиром вектору руху і переставляння ніг. Особливо на висоті більше 5000 м, коли голова йшла обертом від краси, що навколо )))

САША
Він же “Саша Кримський”. Дуже кльовезний і позитивний чувак. Розмова з тобою нагадувала розслаблюючі мантри, які лагідно заспокоювали будь-які непотрібні хвилювання свідомості. І здавалося що ця розмова може тривати нескінченно. За твоїм широким і впевненим кроком я майже ніколи не встигала, та й тієї знаменитої історії про їжака я так і не почула. Впевнена, що це означає, що ми ще обов’язково зустрінемося і думаю не раз 😉 Тоді вже не відкрутишся!!!

БОЛЯ
Мій хороший товариш, з яким познайомилися в подорожі, так і досі не можемо зупинитися. Часом разом часом ні, але подорож триває. Тішуся що поїхав, хоча якби знав, що одного дня треба буде замість мене мій рюкзак нести, то може б і задумався ;))) Автор крутих фото мого face, експерементатор-авантюрист, що любить спізнюватися, але впевнена, що в його телефоні купа неймовірних відео, які можливо ми навіть колись і побачимо!

ІГОР
Наш штатний “доктор Хаус” так сказати))) Хоча в мандрівці заробив цивільне прізвисько – “mister Mo-Mo”. Це людина, яка живе горами. Чесно, я навіть тихцем якось у Вас підгледіла для себе техніку ходьби. Плавні і граційно-ритмічні кроки на підйомі стали мені в нагоді, коли мінімально різкі рухи були недопустимими для мого тіла, котре ледве рухалося. А спуск слідом за Вами поза стежкою цікавим градієнтом був нереальним задоволенням! Тому дякую!!! Наш незмінний індивідуаліст, як ми жартували. Хоча жарти закінчилися тим, що на зворотному шляху в Катманду Ігор летів без нас або ми без нього )))

АНДРЮХА
Чесно, навіть не знаю з чого почати;)) Чи то з Чака Беррі, чи то з “шестірок” і “сімірок” на погони, чи може витягнути барабан, що лежить в сусідній кімнаті і почати набивати ритм, як на площі в Бхактапурі… Це людина ходяча емоція, він розворушить будь-кого, непальські продавці сувенірів ще йому доплатять лиш би він припинив торгуватися, компанія бритів почастує шматком торта, який по ложці спробуємо ми всі, а дівчина з Австралії після півгодинного знайомства сяде з нами грати в “Мафію” (українською мовою ;)))) Але знай, коли будуть вибори на мера Намче Базару, мій голос – ТВІЙ!!!

АНЬЧИК
Моя Аничка усміхнене личко 😉 Ось що я тобі скажу, мій маленький “хоббіт” – “без нашого ХА-ХА, не було б ніфіга!!!” От як ти знала коли до мене треба підійти і просто мовчки обійняти, як? Мені простіше порахувати миті коли ти була сумна чи втомлена, ніж ті безкінечні години посмішки і позитиву. То нереально тяжко часом, знаю, але на жаль чи на щастя ми інакше не вміємо, правда? (не ревіти!!!) І як тепер кудись їхати і не робити “дурних фото”, бо їх роблю тільки з тобою! Я навіть згідна щоб ти і далі вчилася на мені плести косички і колоски, можу спати з тобою в одній кімнаті, навіть якщо там будуть миші! Виглядає, що Баранячі роги зчепилися надовго… А ще можу анекдот написати, але шкода, що не побачу як ти реготати!!!
ЛЬОШИК
Мій захисний щит… Розумійте як хочете! Пам’ятаю, як ще летіли в Катманду в літаку говорили, що таке враження, що знаємо один одного купу років!!! Так виглядає, що Ти трохи “накаркав” і моя спина і все що нижче і вище, маячило тобі щодня перед очима поки ми йшли. І довелося тобі весь маршрут мене підганяти, підпихати, підбадьорювати, відкачувати, командувати і навіть прикривати ;))) За це все нереальне дякую!!! Фразу: “Ксюха, ще тридцять метрів…” напишу внизу великими буквами на фото з г. Кала Паттар (5545м). Фото роздрукую і повішу так, щоб кожного дня бачити!!! Відповідь пам’ятаєш? Я сказала: “Я дойду…!” Сказала і сама в це повірила! А якби ти не сказав нічого…?!

ДІМА
Мій життєвий партнер і супутник. Якщо хочете перевірити стосунки, вирушайте в подібну подорож – вилізе все і хороше і погане. А ви ще раз подумаєте, треба Вам це чи ні, чи готові Ви сприймати людину такою як вона є, зі всім “гімном”, вибачте, і не намагатися іі переробити?! Коли я ледве доповзала на свої перші вище п’яти тисяч – г.Гокіо Рі (5300м), ти стояв і чекав на вершині. Коли залишалося пів кроку а сил не залишалося, ти вхопив і обійняв і не відпускав стільки скільки потрібно було! Ці обійми-оберіг чекали мене кожного разу, коли мені це було потрібно – на вершині Чо Ло Пас (5420м), на вершині Кала Паттар, по дорозі назад в Намче Базар і в Луклу. А пів року тому я ще навіть не знала чи погодишся ти на цю авантюру…

СЕРГІЙ.

Наш провідник та ідейний натхненник подорожі. Мій найкращий компаньйон та близький друг. Дотримуюся обіцяного, тому пишу тільки одне – дякую за все!

А якщо хочете почитати як це було очима командира і досвідченого мандрівника – запрошую!!! http://k2travel.com.ua

Ну і, КСЮХА, тобто Я
Сиджу вже пів години слухаю “Om Mani Padme Hum” і розумію що марафон писанини про Вас всіх добігає до кінця… Якось так стало, наче знову зі всіма Вами прощаюся в аеропорту, емоції, слова ну і обнімашки звісно ))) Я всім дякую за допомогу бо, якби не ви всі, то не було б зрештою про що писати… За чорно-білі портретики дякую Dima Burakov, а за частину фото для постів дякую Сергій Копанський і Boleslav Malinovsky, дякуючи Вам вийшла краса! Про себе нічого не пишу, бо всі все знають. Тому додаю просто свій писок, такий як є – без масок і гриму!

ЦІЛУЮ! ЛЮБЛЮ! FIN!

Прибалтика в стилі RAMMSTEIN

Знову шалений темп перед черговою мандрівкою – робочі завали, що з’являються швидше ніж вирішуються, дзвінки, листи, обговорення, переговори, обурення і цитати в стилі “Подерв’янського”… Фінішна пряма останніх годин в офісі, мозок як тумані…

Нарешті стартуємо! Дорога і ями на ній, каміння, а потім шматок нормального асфальту, шлагбаум пропускного пункту Грушів. Працівник митниці чемно взяв паспорти і запитав куди їдемо.

Ми сказали правду:”До Таллінна концерт Rammstein”.

Несподівано у відповідь почули: “Візьміть мене з собою…!”

На щастя вечірка під назвою “ми проходимо державний кордон” тривала лише 1,5 години. До зустрічі Україно!

IMG_2017-06-12_213259_HDR

А далі моє улюблене мандрівне кіно тривалістю 1300 км. На екрані вікна – повороти, спуск, підйом, знаки, світлофори, залізничні переїзди, поля, ліси, озера, захід сонця і схід місяця… Розмови, спогади, обговорення усього на світі, трохи співів разом з радіо, трохи танців на сидіннях і підгризання всього їстівного.

IMG_2017-06-12_215212_HDR

Після 2 ночі частина екіпажу відправилася в сонне царство. Я ж залишилися бодрячком розважати водія. Світанок зустріли в здоровенному корку на трасі… Попереду ДТП, яка не прогнозувало нічого хорошого. Поїхали полями і селами. Крім об’їзду місця пригоди, дорога подарувала можливість насолодитися магічними краєвидами польських хуторів.

IMG_2017-06-10_152212_HDR

Ще трохи і ось минули залишки колишнього прикордонного пункту Польща – Литва. 250 км і нас знову зустрічають “прикордонні пам’ятки архітектури”. Прямо по курсу – Латвія. Ще 200 км і нас чекають хвилі Балтики і обід на березі моря!

IMG_2017-06-10_135951_HDR

З’їжджаємо з траси до села Tuja, де знайшли затишний кемпінг з виходом до моря.

IMG_2017-06-10_150049_HDR

Той момент, коли відчиняєш двері автомобіля і солоне повітря з присмаком йоду потрапляє до всіх рецепторів і наповнює легені. Ще мить і ступні ніг занурюються в теплий, ніжний пісок, а потім отримують заряд легкості торкнувшись морської води.

IMG_2017-06-10_140951_HDR

Газовий пальник швиденько допомагає нам отримати гарячу воду.

IMG_2017-06-10_141234_HDR

Заливаємо наше “ЇДЛО“, 5 хвилин і кожен має свій обід.

IMG_2017-06-10_141541_HDR

IMG_2017-06-10_141059_HDR

Звісно вишуканою трапезою це тяжко назвати, але в похідних умовах, коли хочеться чогось гаряченького, дуже навіть смачно. До того ж зручно, що теж важливо. Адже термостійка упаковка дозволяє “готувати” страви прямо в ній, без використання додаткового посуду.

IMG_2017-06-10_141959

Поїли, а тепер можна і полежати. Тепле сонечко, легкий вітерець, шум хвиль, все сприяло тому щоб тіло ненадовго прийняло горизонтальне положення.

IMG_2017-06-10_145838_HDR

IMG_2017-06-10_145924_HDR

IMG_2017-06-10_145827_HDR

Море було прохолодне, десь 12-13 градусів і майже повністю вкрите шаром водоростей. Лиш де не де було видно жовті плями пісочного морського дня. Напевно вчора був шторм…

IMG_2017-06-10_140053_HDR

Кількість бажаючих покупатися зменшилося до одного… Тобто Мене ) Ох як то класно зависнути на лагідних морських хвилях і гойдатися в прохолодній водичці…

IMG_2017-06-10_134817

Шкода, але треба рухатися далі. Я ще встигаю скористатися зручностями в кемпінгу і змиваю з себе залишки солі прісною водою, в дуже навіть цивілізованому душі. Залишаємо це миле село і знову повертаємося на трасу адже попереду ще майже 300 км дороги до Таллінна!

IMG_2017-06-11_142448_HDR

Коли в’їхали в Прибалтику, здавалося що ми повернулися в весну. Навколо кольорові кущі бузку, які були саме на піку свого цвітіння, плодові дерева вкриті пишним білим цвітом і величезні поля кульбаби!!!

IMG_2017-06-10_204401_HDR

 

Ця весна продовжується і вздовж 20 кілометрів в’їзду в місто. Потім різко виростають сучасні будівлі порту, а з іншого боку кремезні мури старого міста.

IMG_2017-06-10_203454

Помешкання забронювали в досить цікавому районі Kalamyja. Для друзів з західної України не плутати з Коломиєю. Зі спільного в них тільки розмаїття кольорів. Адже кожен будинок цього району, крім того що був дерев’яний, ще й мав свій колір, відмінний від решти будинків.

IMG_2017-06-10_233002_HDR

Хоча більше доби ми провели в дорозі, але після приїзду пішли гуляти містом і дегустувати місцеву кухню.

IMG_2017-06-10_220255_HDR

Продовжуючи практику чудесного обіду на березі моря для вечері обрали затишний ресторан в одному з двориків старого міста. Обов’язково зайдіть до «Rataskaevu 16», не пошкодуєте. Борщ з м’ясом лося, духмяний чорний хліб з ніжним вершковим маслом, запечений козиний сир з овочами і вершковим соусом і м’ясо з картопляно-морквяною запіканкою… Вони мене завоювали без бою і подарували вечір “гастрономічно-естетичного оргазму”. А ще просто нереально стильова подача страв, усміхнені дівчата-офіціанти і побажання гарного вечора на чеку!

IMG_2017-06-10_225725_HDR

Втома і відсутність сну почали наближатися все активніше, тому вирішили рухатися в сторону наших апартаментів.

IMG_2017-06-10_230446_HDR

Хоч на вулиці було ще відносно світло, але годинник показував 12 ночі… Близькість полярного кола робила свою справу. Добре що гардини в нашій спальні були за щільністю, як персидський килим.

IMG_2017-06-10_204314_1

Весь наступний день ми використали щоб максимально відпочити, погуляти по місту і просто розслабитися. Ми з Дімою покопирсалися в бібліотеці спогадів нашої мандрівки Прибалтикою в 2013, коли за два тижні наїздили близько 4500 км і відкрили для себе 4 нових країни. А тепер водили наших друзів Андрія та Наталю місцями “мандрівної слави” Таллінна.

IMG_2017-06-11_141213_HDR_1497179798516

Вирішили зайти в місто через верхнє місто. Але зависли в парку біля підніжжя мурів. Саме в той день проходив концерт народної творчості всіх регіонів Естонії в рамках міжнародного квіткового фестивалю «LILLEFESTIVAL». Споглядаючи досить короткий час виступи різних колективів вразили дві речі. Кожен колектив мав свої класні, яскраві костюми, а віковий зріз показував мінімум 3 покоління в кожному з колективів. Так звісно, це скоріш за все були аматорські гурти, але все було на стільки гармонійно і не вимушено, що промовчати мені не сила.

IMG_2017-06-11_142126_HDR

А ще в парку було безліч інсталяцій з квітів, зелені і будь-яких підручних матеріалів. Але ми залишаємо цю територію творчості і йдемо до Верхнього міста – Тоомпеа, долаючи надцять сходинок.

IMG_2017-06-11_142335_HDR

Одразу потрапляємо на оглядовий майданчик.

IMG_2017-06-11_143003

Пару хвиль на фото всіх разом, потім з чайкою, а ще й встигла з веселими персонажами сувенірних магазинів.

IMG_2017-06-11_144632_HDR

 

IMG_2017-06-11_143438

Далі через Сад Датського Короля переходимо до нижнього міста.

IMG_2017-06-11_150645_HDR

Але довелося трохи затриматися в компанії симпатичних монахів, які охороняли сад, перечікуючи дощ.

IMG_2017-06-11_150833_HDR

Далі вузькими вуличками потрапляємо на Ринкову площу, де затримуємося на обід в старомодному кафе «III Draakon».

IMG_2017-06-11_162549_HDR

Суп з дичини і пиріжки з м’ясом лося всього за декілька євро і всі задоволені.

IMG_2017-06-11_173712

Тепер можна і до моря.

IMG_2017-06-11_171050_HDR

Ми вешталися причалами порту, під гул величезних морських лайнерів, крики чайок і пориви вітру з моря.

IMG_2017-06-11_171710_HDR_1497204631226

IMG_2017-06-11_175855_HDR

IMG_2017-06-11_175741_HDR

Ближче до 18 ми почали рухатися в сторону Співочого поля, де нас чекало те, заради чого і була організована ця авантюрна мандрівка – концерт  Rammstein!!!

IMG_2017-06-11_183125_HDR

Чим ближче ми наближалися до місця призначення тим більші натовпи з’являлися навколо. Невелика черга на вхід, яка досить швидко рухалася. Деякі речі мені довелося залишити в камері схову біля входу. І ось під акорди естонського гурту ми всі нарешті потрапили до середини.

IMG_2017-06-11_183404_HDR

Навколо звісно купа народу, черги за пивом і різними наїдками. Підкріпившись, ми теж рушили ближче до сцени. Вперше побачила рішення для людей з обмеженими можливостями рухатися. Огороджений майданчик, що знаходився значно вище, так щоб безперешкодно було видно сцену був вщент заставлений візками і кріслами для тих хто на милицях. Респект естонцям!!!

IMG_2017-06-11_204232

Перед виходом хедлайнерів, натовп розігрівав гурт зі Швеції – Mustasch. Особисто для себе відкрила їх перед поїздкою, досить прикольні чуваки, з незмінним кредо – грати і співати лише те що їм подобається!

За графіком перерва і 40 хвилин очікування поки команда екстравагантних німців підготує апаратуру та декорації.

21:30… Чітко згідно заявленого регламенту, пішов відлік… 58.. 33.. 16.. 3, 2, 1!!! Гул стадіону наростає з неймовірною швидкістю. Перші акорди і хмара червоно диму здіймається над сценою, збільшується в десятки разів і накриває всіх нас! Шоу починається!!!

IMG_2017-06-11_225736_HDR

Крім того що я просто обожнюю цих брутальних німецьких чоловіків, вони зробили нереальне шоу!

IMG_2017-06-11_224722_HDR

Звук, костюми, сценічні постановки, купа піротехніки і вогню, палючі крила і хмара конфеті кольорів американського прапору під акорди “We are living in America”!!!

IMG_2017-06-11_225310_HDR

І як після такого ходити на концерти де просто співають…?! Тяжкі акорди улюблених пісень реально пробивали наскрізь і зносили голову!  1,5 години пройшли на одному подиху. Мало! Так хочеться ще!!!

IMG_2017-06-11_230208_HDR

Натовп що сунув після концерту суцільною масою по дорозі і стежках вздовж моря, продовжував свій концерт скандуючи Rammstein і пускаючи звукові хвилі.

IMG_2017-06-11_232158_HDR

І так триває кілометри три, поки не дійшли до центру і не розтеклися кожен в свою вуличку.

IMG_2017-06-11_233039_HDR

Вранці періщив дощ. Може Таллінн не хотів нас відпускати… А ми тішилися, що вчора було сухо…

А в нас попереду більше 1300 км дороги додому. А для мене ще й час щоб написати ось це 🙂

Плани на вікенд – дві вершини і вода…

Хомяк, Костел і Чорний Черемош

IMG_0718

20 квітня 2017 року, всі прогнози погоди активно розповідають про заметілі і снігопади по всій Україні. Весна вже декілька тижнів тішила нас теплими променями сонця, але напевно вирішила нагадати, що нещодавно закінчилася зима…

IMG_2017-04-21_154338

Звісно нас це не зупинило, і ми все рівно вирушили в чергову мандрівку. Адже попереду були дві вершини, стрімка течія Чорного Черемошу і наша перевірена команда друзів! Вранці вирушили зі Львова в сторону Яремче. Дорогою хтось додивлявся ранішні сни, хтось вів бесіди, хтось налаштовувався на сходження.

IMG_2017-04-21_163509_HDR

Коли залишалося якихось 50 км, я вирішила трішки посидіти попереду, на тому місці де зазвичай сидять гіди та екскурсоводи. За мить перед очима відкрилася неймовірна картина – весняне сонце, що заливало все лобове скло автобуса, видноколо заповнене сніжними вершинами гір.  Попереду дорога, над якою схилилися гілки плодових дерев, вкриті пухнастим цвітом під сніговою шапкою (!!!), що виблискувала на сонці, мов коштовне каміння…

DSC_6662

Близько 14:00 ми прибули на місце старту підйому на г.Хомяк (1542 м.) Хоча знайшла цікавий факт.  “Географічний словник Королівства Польського” 1880 року, подає інформацію, що висота гори була 1544 м… Цікаво почути коментарі колег гідів ))))

IMG_2017-04-21_154423

Отже, стартуємо!!! На гору є декілька варіантів сходження. Ми ж обрали маршрут з с.Татарів, стежка якого починається одразу на узбіччі дороги, що веде до курорту Буковель. Я вирішила скласти компанію колезі і товаришу Сашку і пішла з ним замикаючою.

IMG_2017-04-21_154538_HDR

Спочатку вузенька стежка плавно здіймається вздовж невеликого струмка – одного з притоків Прута. Перейшовши, струмок по камінні, потрапляємо на “кучеряву” частину маршруту.

IMG_2017-04-21_163312_HDR

Стежка, що серпантином звивається між ялинками і деревами. А всі хто нею прямує, плавно і без особливих зусиль набирає висоту, встигає помилуватися навколишніми краєвидами і зробити фото.

IMG_2017-04-21_163949

Особливо шарму і казковості цій частині надавав сніг. Його було просто купа, в деяких місцях можна було зробити крок і провалитися по пояс. А ялинки…

IMG_2017-04-21_163431_HDR

Сніг був на кожній гілочці. Якщо збити снігову шапку, то гілка здіймалася на пів метра догори, ніби вистріливши з гармати… І це був кінець квітня…

IMG_2017-04-21_163841_HDR

Вже в перші пів години мені стало трошки нудно плентатися позаду, але шанси обігнати такий караван, що йшов вузькою стежкою, були мізерні.

IMG_2017-04-21_154305_HDR

Тому я розслабилася і насолоджувалася тим що є. На останньому привалі перед штурмом вершини, я скористалася ситуацією і змінила свої позиції в колоні.

DSC_6668

Ось тепер нудитися не довелося. Будучи третьою спереду, довелося добре попрацювати і топтати стежку на вершину. Саме ця ділянка маршруту нагадала, що ми в Горганах – ділянки заросту жерепу змінювалися на розсипами характерного зелено-сірого каміння. Все це було вкрите глибоким шаром снігу, місцями з льодовою кіркою. Але Горгани неймовірні…

IMG_0712

Вершина, подарувала всім масу позитиву, сонця і певного умиротворення.

DSC_6746

Площа самої вершини, дала мені трохи можливість заховатися від всіх і на 10 хвилин подумки відірватися від землі, заглушити шум навколо і послухати шепіт гір.

Изображение 1493

До фінішу добралися коли смеркало, але традицію не порушили. Якщо поряд є річка, значить йдемо купатися. Наша дівчача компанія знайшла просто магічне місце. Серед скель і снігових заметів нас чекала заплава з крижаною водою, яка зняла втому і поділилася силами та енергією.

DSC_0774

Наступного дня нас чекав трошки інший адреналін – мокрий і швидкий.

IMG_0726

Отже, після сніданку вирушаємо до кемпу “Білий Слон” і наших незмінних друзів і партнерів – команди “TURE”, які напевно активно підкачували рафти та байдарки і в повній бойовій готовності чекали нашу компанію.

IMG_2017-04-22_125205_HDR

Видача гідрокостюмів, поділ посудин, інструктаж, заключні настанови і йдемо на старт. До слова, цього разу крім мене і мого чоловіка Діми, на борту одного з рафтів були наші мами і супер сміливі бабусі.

IMG_2017-04-22_125046_HDR

А наш 3 річний син Лука, поки тільки на березі навчився веслувати на байдарці, тому вони з дідусем їхали на мікроавтобусі слідом за нашим водним караваном.

DSC_3020

Отже, бабусі в 6-місному рафті, Діма в одномісний байдарці, а я в складі найкращого екіпажу – Сергія і Галі, в тримісній байдарці. Звісно було круто, мокро і весело.

DSC_3075

DSC_2899

DSC_2940

Рівень води дозволив потренувати командну роботу при застряганні на камінні, обгоні рафту і проходженні порогу задом. )))

DSC_3161

DSC_3333

DSC_3209

Шкода тільки, що все швидко закінчилося.

IMG_0722

Дорога додому, смачна вечеря і, звичайно, купання в чанах! Адже після освіжаючих хвиль Чорного Черемошу, дуже хотілося погрітися. І купання в чанах з сірко-водневою водою було дуже доречним.

IMG_2017-04-23_114857_HDR

Вранці після сніданку, всіх чекала дорога додому.  Але так одразу відпустити гори не могли, та й ми не хотіли. Тому всі гуртом пішли в гості до Костелу, гора висотою 1049 м., вершину якої міцно оберігають стрімкі скелі.

IMG_2017-04-23_114839_HDR

Більша частина маршруту проходить по лісовій дорозі з плавним набором висоти.

IMG_2017-04-23_123302_HDR

IMG_2017-04-23_123924_HDR

На роздоріжжі, повертаємо на право до вершини.

IMG_2017-04-23_124144

Тут вже доводиться топтати стежку в снігу, минаючи каміння, яке чим далі тим стає більшим і більшим. А ближче до вершини маршрут перетворюється в казкову стежку між скелями і валунами.

IMG_2017-04-23_123736_HDR

Кам’яне плато, яке і є вершиною, північний сторона  якої обривається прямовисною високою стіною висотою близько 70 м. А внизу картинки навколишніх гір, полонин з колибами і павутиною стежок.

IMG_2017-04-23_130351_HDR IMG_2017-04-23_131104 IMG_2017-04-23_131558_HDR

Коли стоїш на краю скелі – з’являється відчуття ніби в тебе є крила і ось ось можна полетіти…

DSC_6809

Невеличка, але дуже емоційна вершина. А для мене це вершина, куди я піднялася зі своєю мамою!!!

IMG_2017-04-23_130636_HDR

Це дуже мотивує, коли ти з гордістю з батьків береш приклад… Особливо, коли в самому кінці маршруту, ти така вся гонорова ведеш маму до фінішу, і чуєш фразу: «Оксана, ми знається не туди йдемо!!!» Головне, що то виявляється правдою… )))

IMG_2017-04-23_120514_HDR

За трошки більше ніж годину збігли вниз. Тільки заховали в багажник останні трекові палиці і вмостилися в теплому автобусі з неба посипав лапатий сніг. Тішу себе думкою, що так гори не хочуть нас відпускати.

IMG_2017-04-21_151952_HDR

Тому кажемо Карпатам, як завжди  – до зустрічі!!!

Довбушанка – не проста краса!

Якщо сфера твоєї професійної діяльності туризм та мандрівництво, ти не можеш бути простим виконавцем, працювати і думати від дзвінка до дзвінка. Це стиль життя і мислення, що виходить за рамки монітору твого комп’ютера та стін офісу. То це по-справжньому!!!

IMG_2017-04-09_161457_HDR

Тому, поки не почався  шалений і гарячий сезон активного спілкування з туристами, Я і  частинка Моєї «туристичної сім’ї», вони ж мої близькі і рідні друзі трішки розім’ятися, потренуватися, набратися позитиву і трішки попрацювати в горах!

IMG_2017-04-08_145930_HDR

Які цілі, такий і маршрут – складний, не попсовий і трішки авантюрний. Цього разу вирушаємо в Горгани – на г. Довбушанка (1784 м)! Гора красива і складна, відчувається якась магія і сильний характер. А якщо врахувати, що це початок квітня, то вся ця краса була вкрита сніговою бронею.

IMG_2017-04-09_130245_HDR

Отже, наша дружна компанія в складі 6 осіб, ранішнім потягом Київ – Ворохта, добралися до Яремче. Змінні сухі речі залишили в наших чудових партнерів – садибі «У Мар’яни і Назара», де нас ще й смачно нагодували і в дорогу перекус організували.

IMG_2017-04-08_135022_HDR

IMG_2017-04-08_134150_HDR

IMG_2017-04-08_135158_HDR

Стартуємо від парку-музею «Карпати в мініатюрі», стежкою догори виходимо на ґрунтову дорогу. Невелика зупинка біля водоспаду «Дівочі сльози», бо й з неба падало щось подібне. Далі затяжний підйом на перевал, невеличкий відпочинок і далі в путь.

IMG_2017-04-08_145257_HDR

Дощ змінило коротке побачення з сонечком, а далі нас чекала зима. Мокрий сніг, змінював інший сніг, розміром з дрібну гальку, а потім знову тиша…

IMG_2017-04-08_145714_HDR

IMG_2017-04-08_144839_HDR

Коли вийшли на фінішну пряму в пошуках колиби, до нас приєдналося вечірнє сонце. Вузька дорога, що тягнулася вздовж річки, зі всіх сторін була оточена ялинками і деревами. Їх гілки під вагою снігу, схилялися над шляхом, ніби вартові, що стежили за кожним твоїм кроком. На мить відчула себе дівчинкою з казки «12 місяців».  Адже того дня, дійсно ніби побували майже у всіх місяцях року.

IMG_2017-04-08_165841_HDR

IMG_2017-04-08_165735_HDR

Близько 7 вечора, ми нарешті найшли прилисток. Як завжди найсмачніша вечеря в горах, жарти і довгі розмови, а ближче до півночі, творчий відео ексклюзив, навіяний мантрами гурту «ДахаБраха». Тіло приймає горизонтальне положення, чути звук застібання останнього спальника, зорі і повний місяць, що зазирає у вікно бажають гарних снів.

DSC_6514

А ось і недільний подарунок Горган – ідеально чисте небо і відсутність вітру. Гайда на вершину, адже попереду довгий шлях. Речі залишаємо внизу, беремо тільки необхідне і починаємо сходження.

DSC_6520

Спочатку шлях звивається між дерев і ялин, майже повністю закриваючи небесну блакить. Згодом неба стає більше і більше. Ще мить і ми виходимо на галявину, де вперше нам відкрилися гори.

IMG_2017-04-09_103355_HDR

Переходимо невеликою впадиною до підніжжя хребта. Минувши останню ялинку, перед очима відкривається новий градієнт – густі жерепи розділяють сіро-зелені розсипи каміння, які частково засипані снігом. Зосереджуємося і йдемо далі. Адже зараз кожен крок треба зважувати і обережно робити кожен наступний.

IMG_2017-04-09_110518_HDR

Часто ступаючи на камінь, треба було миттєво вмикати вестибулярний апарат і балансувати в пошуках рівноваги.

IMG_2017-04-09_113920_HDR

Кожен крок був відмінний від іншого, деколи в хід йшли навіть руки, очі жадібно складали траєкторію подальшого руху ніг а мозок, ніби «під кайфом», збуджувався від кожної хвилини пройденого шляху.

DSC_6555

Вершина…!

DSC_6573

Дружні обійми, спільні фото і миті насолоди всім що навколо. Не дарма кажуть, що гори це теж наркотик, це емоції і стан душі, які щоразу накривають з головою і кожного разу як вперше.

DSC_6593

Ти стоїш на вершині і крутиш головою на 360°, картинки гірських вершин змінюють обличчя усміхнених друзів, а твоїй дитячій радості немає меж.

DSC_6584

Дякую Тобі Довбушанка, що нас прийняла, що каміння не було вкрите шаром льоду, а шквальний вітер не збивав з ніг!

IMG_2017-04-09_131602_HDR

Спуск кам’яними схилами був не менш складним, знову минули вже знайомий жереп і в лісок. Сонечко вже підігріло протоптану стежку, то ж часом було враження що йдемо іншою дорогою. Ось вже й спустилися до колиби, трохи відпочили і пообідали і далі в дорогу. Адже попереду ще 6 годин ходу.

IMG_2017-04-09_150740_HDR_1491744118520

Знову таємнича дорога, перевал, останні кілометри по асфальту, які нещадно вбили наші ноги.

IMG_2017-04-09_183751_HDR

Ось він – наш рятівний прилисток, сухі речі, смачна вечеря і 2 години сну до нічного потягу Рахів – Львів. Ще п’ять годин спання під шум коліс по рейкам і нас зустрічає ранковий Львів.

IMG_2017-04-09_131733_HDR

Ці два дні промайнули як мить, як же шкода що вони закінчилися. Ні мозолі на ногах, ні синяки на спині від лямок рюкзака, ні підкошений нестачею сну організм не змусять мене сказати інакше.

IMG_2017-04-09_130948_HDR_1491837776434

Зі всіх місць де я була останні пів року, Горгани мене просто вразили наповал. Явна краса, всюди мала якусь прихованість, таємничість і закритість. Яскравий і жорсткий характер, надзвичайна різноманітність і вміння здивувати поєднанні з ніжністю і витонченою красою. Такими для мене були цього року Горгани…

Просторами “п’ятого океану” або як ми літали на повітряному аеростаті!

Зазвичай спонтанні рішення, які базуються на миттєвих бажаннях приносять неймовірну кількість задоволення, енергії та легкості… От і я не встояла. Тому, коли в месенджері побачила повідомлення від Сергія Неупокоева: «Оксік,  ну що літаємо в суботу?!», відповідь була миттєвою – ТАК!!!

17857232_10156018311384167_1687748685_n (1)

Так, я безапеляційно дала згоду на круту пригоду – ПОЛІТ НА ПОВІТРЯНІЙ КУЛІ (або повітряному аеростаті) разом з найкрутішою компанією друзів і FlyAdventurelviv. За день до польоту, ми пройшли онлайн консультацію, з приводу того, що з собою брати і як вдягатися. Хоча все можна прочитати на сайті організаторів FlyAdventurelviv.

17902075_10156018311089167_1122334548_o (1)

Враховуючи попередній прогноз погоди, вирішили стартувати зі Львова в напрямку Свіржського замку о 7 ранку. Дорога того ранку була казкова, така таємнича і зачарована, вкрита ранішнім  туманом, крізь який проривалися сонячні промені.

IMG_2017-03-25_081301_HDR

Повний екіпаж зібрався вже біля самого замку, і всі разом рушили на місце старту – невеличке поле біля села Свірж. Ранкове чаювання серед поля і пора братися до справи. Поки одна частина команди витягала корзину і розкладала саму кулю, пілот повітряного аеростата «Їжачок», провів інструктаж перед польотом .

IMG_2017-03-25_085528_HDR

Хоч політ ще не почався, але ми всі вже були в захваті. Процес підготовки кулі до польоту дає гарний заряд адреналіну перед стартом. Ну от лежить на землі шмат яскраво жовтої тканини, але хвилина за хвилиною вона повільно підіймається, росте, набуває форми і заповнює весь погляд.  Голову тепер треба щораз більше підіймати, щоб охопити оком всю красу. На мить здалося, що ми зустріли велетня Гулівера в країні ліліпутів.

IMG_2017-03-25_091050_HDR

Наша команда в складі чотирьох осіб і пілот займає свої місця в корзині. Черговий вогняний подих пальника і ми відриваємося від землі. Глибокий і затяжний вдих, ні не від страху, від почуття  нового стану, ейфорії та адреналіну.

IMG_2017-03-25_091650

Спочатку ти розумієш, що іще мить і ти підіймаєшся над гущею лісу, потім бачиш візерунки полів, галявин і будинків. А за деякий час вже малюєш в своїй уяві картинки, що змінюються як в калейдоскопі. Гіпнотична тиша часом розбавлялася  шипінням пальника, сміхом і розмовами нашого веселого екіпажу.

17521816_10210715629919228_796537203_o

Ось під нами видніється Свіржський замок, його величний образ з висоти пташиного польоту залишиться в моїй пам’яті, напевно назавжди. Видноколо легко розділене лагідними контурами навколишніх пагорбів та гір, клубками пухнастих хмар і протяжних язиків туману. Ось як це воно – летіти вище птаха, торкатися верхівок дерев, бачити весь світ, як на долоні. Того ранку ми всі були частинкою «п’ятого океану»…!

IMG_2017-03-25_091547_HDR

Півтора години промайнули як хвилини. Долетівши до Перемишлян, ми почали виглядати галявину для посадки. Тільки прицілювалися на місце посадки, як легкий подих вітру змінював плани і ми знову летіли. Врешті примостилися скраєчку чийогось городу, на щастя ще не засадженого. Наш повітряний аеростат ми залишили тільки за командою пілота, інакше б він знову полетів в небо, але вже без нас…

IMG_2017-03-25_091752_HDR

Місцеві діти і завзятий дядечко активно допомогли скласти кулю. Останні дрібниці зібрані, а про повітряну пригоду нагадує тільки напис на причепі, де заховано шматочок неба, –  @польоти на повітряній кулі. Емоційні розмови і враження, питання організаторам від допитливих учасників екіпажу, трішки історії та ритуал посвяти в повітроплавці. Запитаєте, як це?! Спробуйте краще самі 😉

17902936_10156018311649167_910359366_o

Так, ми не птахи, але літали разом з ними, ми не всемогутні, але мали мрію та бажання і щось робили, для її здійснення.  Я завжди з захопленням  розглядала фото з аерозйомок, і ось я сама робила ці фото з висоти 300 м над землею. Так само і триста років тому брати Монголф’є, мріяли  піднятися в небо, натомість здійснили всесвітньо відоме відкриття.

17901838_10156018310609167_790159967_o

 

Запроси мене в Мармароси…

Взимку в гори?! З ночівлею?! Та Ви що, ні ні… А якщо я змерзну або змокну! А як я той наплічник донесу!? Чи витримаю?! Думаю саме такі думки були у всіх новачків, походу на Піп Іван Мармароський, з якого ми повернулися майже тиждень тому. Серед тих новачків, звісно, я була теж…

IMG_0400

Одна справа збігати на вершину за один день і повернутися додому або в якийсь тепленький котедж. Інша справа нести на собі своє спальне місце і решта речей. В кращому випадку спати в колибі на полонині або ж в наметі. Звісно треновані любителі гір будуть зараз єхидно підсміюватися з мене 🙂 Особливо ті, що запросили…

Але оскільки рік я почала з гір, значить задній хід давати пізно.Січень – Говерла, лютий – Пікуй, і ось тепер березень – Піп Іван Мармароський… Але вже з ночівлею в колибі на полонині Лисича.

IMG_0466

Info gift: Для того щоб потрапити на даний маршрут, крім бажання, часу і компанії, потрібно отримати дозвіл прикордонної служби. Складного нічого в тому нема, лише потрібно відправити запит на ім’я командира Мукачівського прикордонного загону, орієнтовно за 10-14 днів до запланованої подорожі, найкраще, із повним переліком осіб, що рушають у похід. На різних сайтах є достатньо інформації, для тих кого цікавлять деталі.

Отже, п’ятниця вечір, з повним комплектом речей, бойового настрою і супер командою людей їдемо в Яремче. Ночівка в приватній садибі, з обов’язковою програмою – підготовчі посиденьки на кухні з чаєм, пиріжками з вишнями і квашеними огірками. І ті дорогоцінні 5 годин сну, а в когось і 4…

IMG_0395

Побиття власного рекорду – сніданок в 06:30 ранку варениками, та ще й в такій кількості, що в звичному режимі на два прийоми вистачило б… Але голова розуміє, що попереду 15 км підйому на полонину і гаряча їжа потрапить в організм тільки ввечері…

Дорога на Закарпаття, Pit-stop на каву в Рахові і ось с.Ділове. Тут бажано докупити все чого може бракувати найближчі два дні, бо до найближчого магазину доведеться йти далеченько… Залагоджуємо всі паперові моменти з прикордонниками, отримуємо дозвіл і рушаємо до старту.

IMG_0389

Як на мене, природа зробила дарунок таким істотам як ми – люди, – комфортний ландшафт маршруту і розмірений набір висоти. Спочатку шлях веде ґрунтовою дорогою, що в цей час частково була вкрита крижаними острівками. Вздовж дороги – річка, що потім перетвориться в струмок, який супроводжуватиме нас майже до самої полонини. А той струмок, до слова, є незамінним джерелом питної води по маршруту.

IMG_0390

Пройшовши половину шляху, ми зробили невеличкий привал, для того щоб підкріпитися перед серйозним підйомом, хоча дуже налягати на харчі теж не варто.

IMG_0405

Налаштовуємося на бій і вперед. Перед очима нескінченний серпантин шляху догори. Стежка, що тягнеться кудись в далечінь, як нитка з клубка, якого не видно за гущею дерев і старезних ялиць.

IMG_0408

Налаштовуйтеся на годину серйозної роботи не тільки м’язів і дихальної системи, а й голови і сили духу. Згодом стежка значно зменшить кут нахилу, користуйтеся тим відрізком, щоб трішки відпочити і стабілізувати свій стан.

IMG_0423

Бо попереду Вас чекає казка, і щоб нею насолодитися сповна, треба мати добрий запас сили зробити вдих на повні груди.

IMG_0465

Остання зустріч зі струмком, шматок стежки між ялинок. Ось одна, друга, третя і нарешті остання ялинка, та, що відкриває завісу і розпочинається незабутня вистава краси, величі, спокою і медитації.

IMG_0433

Уявіть – білосніжна галявина, яку важко охопити одним поглядом, оточена різної форми вершинами, вони наглядають за кожним нашим кроком, за кожним рухом руки чи палиці, яку встромляємо в сніг.

IMG_0469

Вистава триває – ти йдеш не дивлячись під ноги, переставляєш їх інтуїтивно. За галявиною, починається стежка через ялинки – такий собі невеликий антракт, ось дзвінок і починається друга дія.

IMG_0470

Перед очима величезна полонина, вкрита ніби павутиною, слідами попередніх мандрівників. Десь трішки далі одна колиба, друга. За нею ліс, а там видніється білий стовпчик диму. Напевно, то розпалюють піч для нашої вечері…

IMG_0494

День закінчився, а дива ні… Найсмачніший борщ, найкращі люди і незабутній захід сонця, що залив видноколо густим помаранчевим світлом, ніби вулканічна лава… На десерт – гаряча вечірка під звуки дримби і власні співи, теревені і сміх.

IMG_0498

Info gift: Враховуючи, що нас було мінімум в два рази більше ніж вміщала колиба, друга половина команди спала на даху (здогадалися напевно, що я теж там спала )))), попередньо застеливши долівку ялинковим гіллям. Якщо теж на таке наважитеся, пам’ятайте про теплий одяг, спальник і не забудьте каремат. Всередині колиба досить тепла,  з облаштованою пічкою, нарами (полицями для спання) і навіть столом.

IMG_0502

6 годин сну, промайнули як секунда. В 6 ранку ми помалу почали висовувати свої носи зі спальників і збиратися на сходження до вершини.

IMG_0497

07:15 – стартуємо. Сонце закриває біла димка, хмари пливуть за нашим караваном, як мовчазний ескорт. Попереду підйом на хребет і краса, що легко не дається. Вітер закручує літаючі хмарки снігу, яким злегка припорошені обледенілі схили. Кожен крок вимагає додаткових сил, для боротьби з повітряною стіною.

IMG_0480

Вийшли на хребет – вище і ближче до цілі, а вітряна стіна стала ще міцніша і наполегливіша. В певних моментах легко можна втратити  рівновагу, намагаючись балансувати між поривами вітру. Фінальний траверс по хребту, останні кроки і вершина!

IMG_0481

Обійми, привітання і традиційно даруємо вершині – державний гімн України. Відходжу в сторону, щоб усамітнитися… Є мить насолодитися холодною красою гір, засніжених скель навколо вершини і льодяних карнизів, які задається, ось-ось зірвуться і вкриють все на своєму шляху білосніжною хвилею.

IMG_0484

Дорога до колиби тим самим шляхом і в тій самій компанії шаленого вітру і знайомих усмішок. Спуск з хребта в добровільно-примусовому порядку вийшов трохи з прискоренням. Згадуючи дитячі роки, летіти по схилу спираючись лише на п’яту точку звісно весело, але в даних умовах досить небезпечно. Тому добре подумайте перш ніж свідомо погодитися на таку авантюру.

Знову наша колиба, сніданок і збори додому. Прибираємо за собою все що принесли і спускаємося тим самим шляхом до місця вчорашнього старту. Традиційні омивання водами гірської річки, фінальні збори і дорога додому.

IMG_0431

В Рахові нас чекав неймовірний обід і найсмачніша форель, яку я їла. А далі 5 годин дороги, спілкування, музики, кіно, сміху і насолоди отриманим адреналіном.

Чи тяжко було йти з вантажем? – Не дуже, головне правильно його спакувати і мати зручний наплічник. Але і вага не надважка в мене була.

Чи змерзла я? – Ні! Правильний одяг вирішує більшість таких моментів. Взуття бажано мати таке, щоб не промокало максимально довго.

Чи піду ще взимку в гори з ночівлею? – Так! Так! Так!

P.S. Не закривайте сторінку і подивіться відео. Подаруйте собі три хвилини казки!

Як відпочити за 4 дні – на зв’язку зимова Словаччина!

Якщо дуже хочеться розбавити спланованість і впорядкованість життя, спонтанна подорож, те що Вас врятує. Враховуючи певні життєві етапи, нормально на лижах ми каталися десь так роки чотири тому. Півтора дні на Драгобраті під дощем і в суцільному тумані не рахуємо. Отже, вирішено –  прямуємо на вихідні в Словаччину.

Info giftПлан подорожі був наступним – в середу ввечері виїхати зі Львова, вночі приїхати в Poprad, трошки поспати, в четвер вранці їхати кататися на курорт Jasna, в п’ятницю кататися там само, жити два дні біля курорту в містечку Liptovsky Hradok, в суботу вранці переїхати в Poprad на нічліг і покататися цілий день на курорті Tatranska Lomnica. Неділя ранок – повернення в Україну.

IMG_2017-02-23_114835

Після шаленого робочого дня, хоча то вже як тенденція перед будь яким виїздом, пакуємося зі всім спорядженням в машину і вирушаємо в Poprad. Варіанти доїзду мали два: або коротший по кілометражу і кращим покриттям через Польщу або трошки довший через Ужгород. В першому варіанті шанс простояти 5-7 годин на кордоні Україна-Польща був 99 зі 100. Тому обрали другий шлях – їхати на 100 км довше до Ужгорода і звідти на Словаччину.

Якщо Ви хочете почути найбільш яскраву добірку коментарів в стилі Леся Подерв’янського, запрошую зараз проїхатися трасою Київ-Чоп, а саме відрізок Сколе-Мукачево. На жаль, після жорсткої зими 2016-2017 разом зі снігом розтанув і асфальт, а ми ледве не залишилися без колеса. Очевидно, що повертатися ми будемо іншою дорогою через Польщу, але це буде лише за 4 дні.

IMG_2017-02-26_113630_HDR

Кордон пройшли досить швидко і ось – вітаємо в Словаччині. Попереду ще 200 км нічної дороги, 200 км історій та розмов, щоб не дати водію заснути. Близько 3 ночі місцевого часу ми дісталися до готелю. Досвід і професійна інтуїція підказали день перед тим написати в готель і попередити про пізній приїзд. Двері нам відчинив милий хлопчик без натяку на те, що він не дуже радий нас бачити. Тому не легковажте і попереджайте готелі та інші місця ночівлі про пізній приїзд.

Info giftДо слова про дорогу, в Словаччині є платні дороги. Оплата відбувається шляхом покупки vignette на потрібний Вам період. ЇЇ можна купити одразу після перетину кордону на першій запраній станції. Або можна скористатися сервісом https://www.eznamka.sk. 5 хвилин вашого часу, наявність вільних грошей на картці і у вас на пошті електронний варіант vignette, який просто треба роздрукувати і взяти з собою, плюс смс варіант. І, увага, коли строк дії vignette закінчується, вам теж прийде сервісна смс та повідомлення на пошту, що строк дії закінчився! Сервіс!?

Вранці переїхали в нашу хатку в містечку Liptovsky Hradok 30 км від курорту Ясна. Коли з допомогою системи бронювання booking.com обирали де зупинитися, то вибір був не великий. Система показувала, що в даному регіоні залишилося 3% вільних місць. Хатинка з гарненьким каміном та без Інтернету сподобалася всім, на ній же зупинилися і не прогадали. Дякую тобі “Sofi House”!!!

Отже, мотор, камера, поїхали!!! Перевдягнулися, вдруге поснідали і гайда на схили.  Настрій і позитив нашої невеличкої компанії був на стільки сильним і потужним, що ні хмари, ні сніг з дощем не зіпсували просто неймовірний день катання.

DSC_5504

Jasna має гарні бонуси: можливість кататися на дві сторони гори – Chopok North/South, підйом на схили в гондолах, що дає можливість відпочити ногам, в теплій та сухій атмосфері дістатися на гору, що для нас було дуже актуальним. Або ж 6-місні кріселка з підігрівом «п’ятої точки» і з прозорим захисним куполом від вітру та опадів.

DSC_5519

Спочатку розім’яли ноги, потім перебралися на іншу сторону гори і в супроводі змінних опадів, пробираючись крізь хмари туману, просто фантастично обкатали всі траси. В другій половині дня перебралися на північну сторону і там добили половину трас. О 16:00 закриваються всі підйомники, тому на максимальній швидкості робимо останній спуск і перебираємося на саму нижню станцію Lucky, де залишили свою машину.

IMG_2017-02-23_122145

Як завжди перед виїздом я провела розслідування на предмет місцевих “цікавинок” і знахідки не могли не потішити. З того що особисто перевірили: в містечку Liptovsky Mikulas є класна місцева пивоварня Liptovar, пиво якої було смачним і фактурним, а в нашому містечку Liptovsky Hradok є цікавий заклад, так би мовити місце вечірніх тусовок місцевого бомонду – “Irish Pub 12”.

Куплене пиво Liptovar ми залишили на вечірні посиденьки біля каміну, а в паб, на розвідку, вирішили йти в той же вечір. Pub Irish 12 з розливним пивом Saris це було щось неймовірне. Я знаю, що пляшкове пиво і розливне відрізняються, але щоб на стільки…!!! В результаті пів літри хмільного напою в мене зникли, як крапля води на пекучому сонці. А гастрономічну ейфорію доповнила місцева кухня у вигляді часникової polevki (перша страва) і смаженого сиру. Взагалі словацька кухня заслуговує окремого допису, але то вже інша історія.

Але вечір продовжувався – в нашій автентичній хатинці, в хорошій компанії, в приємній розмові під тріскотіння деревини в каміні.

Info giftОтже, трішки про житло. Загалом якщо обирати де жити в регіоні курорту Jasna, то вибір чималий. Якщо Ви не маєте амбіцій щодо проживання біля самих витягів, то на відстані 30-40 км від курорту можна вибрати прийнятний для Вас варіант проживання. Якщо Ви приїхали не на власній машині, то краще обирати для проживання містечка через які курсує Skibus до курорту Jasna, що дозволяє досить комфортно дістатися на катання і назад, навіть після відвідання Apres Ski Bar. Розклад і лінії сполучення можна глянути на сайті http://www.jasna.sk Там же можна ознайомитися з картою трас і додатковими можливостями курорту. Приємний сюрприз для мене був, що тепер Skipass дає можливість кататися і в Низьких і в Високих Татрах і навіть на курорті Spindleruv Mlyn (Чехія).

Наступного ранку наша дружна компанія розділилася на дві частини, ми поїхали надолужувати втрачені зими і вигулювати свої лижі, інша частина пішла топтати незвідані стежки Низьких Татр і насолоджуватися тишею гір. Але того дня плани кожного з нас були на межі зриву…

IMG_2017-02-24_123622_HDR

Був страшенний вітер, інформаційне табло подавало дані швидкості вітру з вершини – 40-50 м/с і працював один витяг, що доставляв до найпростішої синьої траси. Спочатку вирішили їхати зовсім на інший курорт, де ймовірно був менший вітер. Поки на skibus доїхали до нижньої парковки, де залишили машину, ввімкнули половину витягів, звісно, вирішили залишитися.

IMG_2017-02-24_124401_HDR

Свято продовжується, лижі летять по схилу, кожен м’яз в стані приємного напруження, ноги ловлять миті ейфорії, від можливості миттєво перелаштовувати режим напруження в залежності від стану схилу. Ось на початку трішки підмерзлої траси зі слідами від ретраку, трохи льоду, потім ідеальна траса для швидкісного спуску, що змінюється псевдо-могул ділянкою та яскравим фінішем між горбів.

DSC_5526

Останній спуск намагаємося пройти якомога швидше, адже час до закриття витягів вже пішов не на хвилини, а на секунди. І саме тих декілька секунд мені не вистачило, щоб проскочити і сісти в зручне крісло витягу. Але ще швидше спрацювала смикала, тому швиденько вистібнувшись з кріплень, просунула лижі під турнікетом, сама проскочила через верхній ярус і під обурливі крики дідусів-бугельманів приєдналася до чоловіка. Так, погоджуюся, не дуже ґречний жест з моє сторони, але ж не залишати свою половинку самотнім на витягу. 😉

DSC_5521

Друга частина команди, теж не одразу потрапила на запланований маршрут. Знаєте чому? Ведмеді налякали! Але нікому не хотілося бути обідом для мохнатого звір. Тому, використавши майстерність відмінних орієнтувальників, вони найшли вірний, хоч і не легкий шлях та піднятися на свою вершину. Кожен з нас виборов свій трофей того дня.

Вечір нам всім подарував 3 години насолоди та релаксу в термальних басейнах “Besenova”. Саме цього вимагали втомлені м’язи і не до кінця провітрена голова. Власне водних розваг в Словаччині багато, майже біля кожного лижного курорту є водний парк розваг, але далеко не кожен має відкриті басейни з термальною водою. До речі, в світлому, тим більше білому купальнику не варто там релаксувати, бо саме “Besenova” має басейни, вода в яких брудно рудого кольору.

IMG_2017-02-25_152845_HDR

Наступного дня ми залишали нашу затишну хатинку з каміном і переїхали в Poprad, щоб покататися на іншому курорті Tatranska Lomnica. Різноманітність трас, то не його особливість, але саме там була можливість спуститися чудовою трасою з Lomnicke Sedlo (2190 m).

DSC_5572

Info gift: З картою регіону, що включає катання на трьох курортах (Tatranska Lomnica, Strbske Pleso, Stary Smokovec) та рештою його можливостей можна ознайомитися ось тут – http://www.vt.sk/en/mountains/skiing/maps/. Якщо немає можливості проживати в самих курортних містечках, не біда. Без проблем можна забронювати дуже милі і не дорогі апартаменти чи готелі в Poprad, а до витягів курсує потяг Tatra Electric Railways (TEŽ), який довезе Вас до будь-якого з курортів. 

Skipass куплені на 3 дні катання в касах курорту Jasna, без проблем діяли і в Tatranska Lomnica. По закінченню дії skipass здають в спеціальний бокс, який стоїть біля каси. За здану пластикову картку Вам повернуть 2 €.

 Для мене то був день Х. Рівно 6 років тому, мене вивезли на ту саму чудову трасу, саме там де знаходиться Lomnicke Sedlo, і я з неї не з’їхала. Звісно, я не спустилася назад на підйомнику, але це був жалюгідний і дуже не привабливий спуск. Так, я тільки вчилася і все таке, але свій страх я не переборола, він здолав мене, і схил здолав мене. Моя гідність була нещадно побита… Тоді я пообіцяла собі сюди повернутися. І ось я повернулася…

DSC_5580

На мить мені захотілося написати – «Далі буде…» І закінчити розповідь! Але ж я не режисер голлівудських стрічок, тому читайте далі.

Розім’ялися, переїхали зі станції на станцію, пересідаючи з фунікулера на комфортні 6-місні кріселка. Ось вона, остання і найвища станція, трохи старіший 2-крісельний витяг, троси якого тягнулися вгору, кудись в хмари, які то з’являлися, то щезали, відкриваючи фантастичний вигляд на скелясту вершину Lomnicky Stit (2634 m). Від тої краси, серце стукало швидше, а дихання то сповільнювалося то пришвидшувалося від краси навколо.

IMG_2017-02-25_125338_HDR

Останні метри підйому, лижі торкаються сніжної поверхні, 20 секунд ковзання і ось старт. Давній спогад, що на секунду намагався повернутися в голову… Жену геть, повертаю лижі і вперед!!! 4 хвилини і гідність відновлено!

Після третього спуску, я погодилася перебратися поза марковану трасу під опори. І зрештою наважилася навідатися в зону, що на карті трас заштрихована жовто-білим кольором, з гордим написом – Freeride Zone. Коли вперше мені мій любий чоловік запропонував туди переїхати, я сказала, що не знаю чи справлюся. Відповідь була чітка і безапеляційна: «А ти пробувала, щоб стверджувати, що не зможеш?»…

IMG_2017-02-25_152838_HDR

Це були незабутні декілька годин катання: ейфорія від нових відчуттів, коли влітаєш в купу пухкого снігу, відчуття свободи та відсутності рамок і шаблонів. Навіть єдине падіння, з переворотом через голову, принесло свій кайф, а організм вимагав нової дози адреналіну. Ось таким було, ще одне «моє вперше 2017», в цій подорожі, не планованим і не очікувано драйвовим.

IMG_2017-02-25_125414

На завершення останні пів години ми вирішили поїздити по трасах що нижче, де була можливість відпрацювати техніку та вміння їзди зледенілими ділянками схилів. Останній спуск, останній поворот, зупинка, відстібаємо лижі… Лижний сезон 2016-2017 розпочато і ймовірно закрито.

IMG_2017-02-25_154655

Хоча, крім лижного відпочинку Словаччина має ще багато смачних пропозицій, для шукачів адреналіну і пригод. Виходить, що ДАЛІ БУДЕ!!!

Пікуй – традиція висотою 1408 м над рівнем моря

Цей рік я почала з цікавої ідеї, фіксувати привселюдно свої «вперше». Чому?! Просто собі так вирішила, вигадала власну традицію. Сьогодні я зрозуміла, що хочу розширення цієї наче банальної ідеї. Мої вперше не мусять полягати тільки в чомусь грандіозному, це можуть бути прості і примітивні речі, на які в буденному житті просто не звертаєш уваги. Ритм життя, метушня, побутові складові щоденності, буденні вирішення плинних запитань, обов’язки і обіцянки.

Вчора я здійснила в мега класній команді К2 сходження на г.Пікуй, найвищу вершину Львівської області. В них це традиція тривалістю 23 роки… Ні, для мене це було не вперше, а втретє. Тоді до чого ж тут “мої вперше”…

Можна і треба кайфувати від дрібниць. Пікуй, це вершина, яка відкрила для мене зимові сходження. Вершина, яка пустила мене не одразу,а лише з третього разу. Може загартовувала або вимагала доказу, що я дійсно ХОЧУ!IMG_6112З першого ж разу поряд були найрідніші, і так воно є кожного разу, і так воно буде кожного разу. Як мінімум хочу в то вірити ). Рідні мої, ви знаєте про кого я! Цього року ще було поряд купа друзів, яких давно не бачила, нових знайомих, які тепер будуть в моєму житті і просто дуже класних і позитивних людей.

20170219_153335

Пікуй цього разу подивував теплим сонечком на підйомі, пухким снігом, що розлітався під ногами як цукрова пудра, крок за кроком, і навіть не дуже шквальним вітром на вершині. В той день гора нас не тільки пустила, вона нас любила!

IMG_6113

Для тих, хто вперше вирішить пройти стежкою до вершини, не треба легковажити, чи то 2000 м чи то 1406 не має значення, це гори! Зі старту маємо тест-драйв на витривалість, пійдйом з досить різким набором висоти через лісок. Згодом буде можливість трошки віддихатися і відновитися, йдучи досить пологою стежкою і неймовірними панорамами навколо. Набираємося сил і далі знову фінальний затяжний підйом до вершини.

20170219_122014

Традиційно даруємо вершині Гімн України, робимо фото знову і знову фото. Невеличкий перекус і підкріплення сил для спуску, який зазвичай є веселішим. Ось і річка, дорога через село і смачний фініш. Для охочих є захована місцина для освіження цілющою водою гірської річки, після якої кожен міліметр тіла наповнює легкість і виростають крила!

IMG_6110

А ще є там файний Газда Місько, що має найкращу гурку, печену картопельку з салом, бринзу, наливки і узвар! Всі вони завжди нас там чекають і ми всі разом насолоджуємося смаком гір і просто класною розмовою. І кожного разу так шкода що цей день скінчився…

20170219_145607

Якщо ще читаєте, то я знаю ваші думки – ну і де ж тут то її “вперше”… Воно було, і цього разу було, але зовсім інакше і незвичне. Я вперше йшла на Пікуй і насолоджувалася, кожним кроком і кожним рівним подихом при підйомі.

Як завжди я йшла “в хвості”, разом із замикаючими, але не тому, що я не могла йти швидше, бо не мала чим дихати, серце вискакувало з грудей і в голові бухав цілий оркестр бубнів. Не тому що я безсила, закостеніла дівчина-жіночка, що рухається тільки щоб перейти з офісу додому і навпаки.

В мене було купа сили, навіть бігти, якщо треба. Але я просто йшла так як мені хотілося в даний момент, а не так як диктував мені мій гнилий організм. Було класно йти і жартувати з хлопцями, що замикали, розмовляти з тими кого давно не бачила і навіть жувати яблуко в підйом. І то було в кайф!.

IMG_6124

Тому, друзі, знущання над своїм організмом у вигляді фізичних навантажень дають можливість насолоджуватися ось такими моментами в житті. Хоча часом доводиться переборювати лінь або втому, свої миті слабкості і непереборне бажання пожаліти себе.

Днями прочитала цікаву статтю, де 67-річний канадський каноїст сказав цікаву і дуже просту річ: “Жити – означає робити щось, а не дивитися як це роблять інші. Тому продовжуйте гребти, продовжуйте підійматися в гори, кататися на лижах або робити будь що, що ви робите. Щоб продовжити йти вперед, треба йти вперед. Якщо ти рухаєшся, ти зможеш рухатися далі. Якщо ти здаєшся и йдеш, тобі буде дуже тяжко повернутися в стрій”. Never give up!

Адреналін чи медитація?! Чорний Черемош чи Дністер?!

На щастя сьогоднішній ринок може запропонувати відпочинок на теренах рідної країни на будь-який смак. Відпочинок в СПА-комплексах чи в будиночку серед гір, відпочинок в термальних басейнах чи екскурсійні тури місцевими цікавинками, походи гірськими вершинами, чи сплави по річках. Пропозиції є на будь-який смак та гаманець. Власне про сплави річками і хочу трошки поговорити, точніше розповісти.

Якщо говорити про сплави гірськими річками на рафтах, каяках або байдарках, то найбільш доступним для початківців є ділянка р. Чорний Черемош (Івано-Франківська обл.) або Мигейські пороги на р.Південний Буг (Миколаївська обл.). Мигейські пороги, на жаль, я ще не долала, тому розповім про Чорний Черемош.

Вперше я потрапила туди в квітні минулого року. Вдень вже приємно припікало сонечко, а вечори нагадували про недавнє закінчення зими. Вода була висока, за словами інструкторів команди «TURE», які власне і були організаторами дійства. Я сіла в двомісну байдарку, зі своїм хорошим і надійним товаришем Сергієм Копанським. Він був капітаном і вміло командував, коли і як мені веслувати. Чіткий тандем капітана і підопічного, тобто мене, дали класний результат. Ми пройшли всі пороги і «бочки» чітко і впевнено, без натяку на переворот.

Які відчуття!? Неймовірні, все як на одному подиху!!! Бризки води  від удару, які летіли просто в обличчя, замерзлі пальці рук, які замком стиснулися навколо весла (бо на вулиці було +1 і літав легенький сніжок), хвилі адреналіну, які наростали з кожним пройденим порогом. Це все залишилося в бібліотеці власних спогадів та емоцій.

Наступного дня вирішили повторити спробу. Коли прибули в базовий табір кемпу «Білий Слон», то одразу побачили, що вода в річці ще більше піднялася.  Нас чекав сплав підвищеної складності, а якщо врахувати, що я чайник, то взагалі… Я знову сіла в двійку, але на цей раз зі своїм любим чоловіком Дімою. Тобто в байдарці було два початківці. Відчуваєте напруження сюжету?!

DSC_0633-1200x795 DSC_0658-1200x795

 

 

 

 

 

 

Як тільки ми спустили байдарку на воду і взялися за весла, відчули всю силу водної стихії. Спочатку нас занесло на повалене дерево, потім ми ледве пройшли пару найменших порогів. На першому серйозному порозі ми опинилися у воді. Нас викинуло в самісіньку «бочку».  Не скажу, що все життя промайнуло перед очима, але страху трохи набралися.

DSC_0666-1200x743 DSC_0672-1200x795

Спіймавши потрібну хвилю, нас викинуло з цієї природної пральної машинки, а далі залишалося лише пливти до берега.  За 10 метрів, нашу долю повторила ще одна байдарка, і в результаті до фінішу дійшов лише рафт, одна тримісна байдарка і каяка інструктора (якщо мені не зраджує пам’ять), який збирав після нас випущені з рук весла.

DSC_0701-1200x709 DSC_0658-1200x795

 

 

 

 

 

/казкові фото маємо завдяки Андрію Плішко – команда TURE. Оригінал – http://life.ture.ua/vesna-rafting-camp//

Висновки такі, краще б я тобі сіла в рафт, хоча з іншого боку це досвід поведінки в екстремальних умовах. А загалом, то треба або вчитися правильно керувати або сідати з досвідченим керманичем. Або знову ж таки в рафт до гурту.

До слова, місяць тому ми знову поїхали в гості до хлопців команди «TURE» в кемпінг «Білий Слон» в Дземброні. Вода була значно нижча і відносно безпечна для початківців. Цього разу сіла в рафт, взявши навіть на борт 6-річну дівчинку.  Емоцій були зовсім інакші, але тепер я переступила свій «наслідковий страх» і можу знову сідати в байдарку.

А тепер про медитацію… На сплав по Черемошу (в сам човен мається на увазі), звісно не можна було з собою взяти нашого карапуза Луку, бо йому ще трьох років не виповнилося. А хотілося пригод для всіх разом. Тому два тижні тому, ми повним складом вирушили в кемпінг «Білий Бізон», що на Дністрі, де традиційно нас чекала досвідчена команда «TURE».

Старт був вранці в 10, адже попереду 27 кілометрів «відпочинку». Склад команди був наступним – троє в каное (три дівичці-молодиці), одномісний каяк для інструктора і надувний катамаран, для тих хто з дітьми. Для дітей, бо в нас їх на борту було двоє – Лука 2,7 роки і Гануся 2,5 роки видали кумедні жилети, що були розмальовані як  бджілки чи то комашки.

14075117_10209751978013876_1857810066_o 14012742_10209751984734044_610533642_o 14037732_10209751991254207_1160481426_o

Драйв, сплески адреналіну, швидкість, миттєві рішення та різкі реакції, це все ми залишили на Чорному Черемоші. Натомість отримуємо заколисуючий шурхіт хвиль, просто неймовірні пейзажі каньйону р. Дністер, природу як вона є, без жодних забудов вздовж берегів, гамірних кафе і готелів. Лише зрідка місцеві мешканці, що гріються на сонечку або мокнуть біля берега, весело махають і бажають краще налягти на весла.

Так виглядало, що ті що на катамарані, тобто ми, веслували найбільше, враховуючи габарити. Ну і звісно двійко дітей треба було розважати. Байдарки дуже легко і невимушено,ковзали по поверхні, при найменшому дотику весла до води. Каное  виписувало зигзаго подібні піруети на всю ширину річки і дівчата навеслували напевно всі 30 км. Брак досвіду командира додав роботи всій команді, зате було весело.

14037952_10209751976253832_1052021037_o 13662646_10209588828455239_789940552_o 13681957_10209588824175132_1127519500_o

Звісно по маршруту були зупинки, щоб подивитися щось цікавеньке, наприклад руїни фортеці в Раківці або «грот відлюдника», привали на обід та купання. А недалеко від фінішу, всі охочі, хоч їх було не багато пішли на Червону скелю – найтепліше місце Дністровського каньйону. З вершини скелі відкривається неймовірна панорама вигину Дністра. Ось тут можна сидіти годинами, медитуючи і насолоджуючись краєвидами навколо.

14074600_10209751972333734_55474374_o 13682516_10201844380588192_1705547825_o 13884529_10209619348178213_1569783513_n

До фінішу ми дісталися близько 19:00. Допомогли завантажити все в транспорт, трішки втомлені і щасливі поїхали до кемпінгу. Може б медитації вийшло трохи більше, якщо скоротити маршрут, то вже спробую наступного разу.

Отже друзі, чи ви полюбляєте гострі відчуття і хочете докинути порцію адреналіну собі в життя, чи навпаки, хочете заховатися він гамору і метушні, послухати тишу і вдихнути порцію спокою і розміреності, вибрати є з чого. Головне бажання!