Зазвичай спонтанні рішення, які базуються на миттєвих бажаннях приносять неймовірну кількість задоволення, енергії та легкості… От і я не встояла. Тому, коли в месенджері побачила повідомлення від Сергія Неупокоева: «Оксік,  ну що літаємо в суботу?!», відповідь була миттєвою – ТАК!!!

Так, я безапеляційно дала згоду на круту пригоду – ПОЛІТ НА ПОВІТРЯНІЙ КУЛІ (або повітряному аеростаті) разом з найкрутішою компанією друзів і FlyAdventurelviv. За день до польоту, ми пройшли онлайн консультацію, з приводу того, що з собою брати і як вдягатися. Хоча все можна прочитати на сайті організаторів FlyAdventurelviv.

Враховуючи попередній прогноз погоди, вирішили стартувати зі Львова в напрямку Свіржського замку о 7 ранку. Дорога того ранку була казкова, така таємнича і зачарована, вкрита ранішнім  туманом, крізь який проривалися сонячні промені.

Повний екіпаж зібрався вже біля самого замку, і всі разом рушили на місце старту – невеличке поле біля села Свірж. Ранкове чаювання серед поля і пора братися до справи. Поки одна частина команди витягала корзину і розкладала саму кулю, пілот повітряного аеростата «Їжачок», провів інструктаж перед польотом .

Хоч політ ще не почався, але ми всі вже були в захваті. Процес підготовки кулі до польоту дає гарний заряд адреналіну перед стартом. Ну от лежить на землі шмат яскраво жовтої тканини, але хвилина за хвилиною вона повільно підіймається, росте, набуває форми і заповнює весь погляд.  Голову тепер треба щораз більше підіймати, щоб охопити оком всю красу. На мить здалося, що ми зустріли велетня Гулівера в країні ліліпутів.

Наша команда в складі чотирьох осіб і пілот займає свої місця в корзині. Черговий вогняний подих пальника і ми відриваємося від землі. Глибокий і затяжний вдих, ні не від страху, від почуття  нового стану, ейфорії та адреналіну.

Спочатку ти розумієш, що іще мить і ти підіймаєшся над гущею лісу, потім бачиш візерунки полів, галявин і будинків. А за деякий час вже малюєш в своїй уяві картинки, що змінюються як в калейдоскопі. Гіпнотична тиша часом розбавлялася  шипінням пальника, сміхом і розмовами нашого веселого екіпажу.

Ось під нами видніється Свіржський замок, його величний образ з висоти пташиного польоту залишиться в моїй пам’яті, напевно назавжди. Видноколо легко розділене лагідними контурами навколишніх пагорбів та гір, клубками пухнастих хмар і протяжних язиків туману. Ось як це воно – летіти вище птаха, торкатися верхівок дерев, бачити весь світ, як на долоні. Того ранку ми всі були частинкою «п’ятого океану»…!

Півтора години промайнули як хвилини. Долетівши до Перемишлян, ми почали виглядати галявину для посадки. Тільки прицілювалися на місце посадки, як легкий подих вітру змінював плани і ми знову летіли. Врешті примостилися скраєчку чийогось городу, на щастя ще не засадженого. Наш повітряний аеростат ми залишили тільки за командою пілота, інакше б він знову полетів в небо, але вже без нас…

Місцеві діти і завзятий дядечко активно допомогли скласти кулю. Останні дрібниці зібрані, а про повітряну пригоду нагадує тільки напис на причепі, де заховано шматочок неба, –  @польоти на повітряній кулі. Емоційні розмови і враження, питання організаторам від допитливих учасників екіпажу, трішки історії та ритуал посвяти в повітроплавці. Запитаєте, як це?! Спробуйте краще самі 😉

Так, ми не птахи, але літали разом з ними, ми не всемогутні, але мали мрію та бажання і щось робили, для її здійснення.  Я завжди з захопленням  розглядала фото з аерозйомок, і ось я сама робила ці фото з висоти 300 м над землею. Так само і триста років тому брати Монголф’є, мріяли  піднятися в небо, натомість здійснили всесвітньо відоме відкриття.